Степан Максимович Трохимчук

Степан Максимович Трохимчук

Народився в селі Стара Чортория нині Любарського району Житомирської області. Трудовий шлях розпочав у 1935 році з роботи на різних посадах у колгоспі «Нова перемога» Житомирської області.

23 жовтня 1939 з 1-го курсу фізико-математичного факультету Бердичівського педагогічного інституту призваний в Червону Армію. Служив у місті Канську Красноярського краю в 510-му гаубичному артилерійському полку. Після закінчення полкової школи став командиром гармати. Потім зарахований до Томське артилерійське училище. 1 серпня 1941 закінчив прискорений курс навчання, отримав звання молодшого лейтенанта і направлений командиром вогневого взводу в артилерійську батарею 1247-го стрілецького полку 377-ї стрілецької дивізії на Ленінградський фронт. У грудні 1941 року отримав контузію, а в лютому 1942 року - кульове поранення. Після лікування в госпіталі з травня 1942 брав участь у боях на Калінінському фронті в складі 54-го гвардійського артилерійського полку 27-ї гвардійської стрілецької дивізії на посаді заступника командира батареї. У серпні 1942 року 27-а гвардійська стрілецька дивізія направлена ​​в район Сталінграда на хутір Паншино на річці Дон. Протягом 200 днів брав участь у боях, в оточенні і знищенні угруповання німецько-фашистських військ під Сталінградом. 17 липня 1943 отримав важке осколкове поранення при форсуванні річки Сіверський Донець. Лікувався в госпіталі в Казані. Після лікування прибув в 54-й гвардійський артилерійський полк в район Нікополя на посаду командира 6-ї батареї. У липні 1944 року переведений в сто тринадцята батарею 357-го артилерійського полку 171-ї стрілецької дивізії 3-ї ударної армії, у складі якої закінчив війну в Берліні у званні гвардії капітана. Після війни служив командиром навчальної батареї в 600-му мінометний полку. У квітні 1947 демобілізований.

Повернувшись на батьківщину, трудився в колгоспі, продовжив навчання у Бердичівському педагогічному інституті, який закінчив у 1948 році. У вересні 1947 року влаштувався в Старочерторійскую семирічну школу вчителем молодших класів, з 1949 року - вчитель математики старших класів, з 1951 року - завуч школи. Працюючи в школі, був секретарем колгоспної первинної парторганізації.

2 лютого 1955 обраний головою колгоспу «Нова перемога» («Нова перемога») (село Стара Чортория Любарського району Житомирської області), яким керував 33 роки - до 1988 року. Під його керівництвом колгосп досяг видатних результатів у виробництві продуктів сільського господарства.

У 1976 році заочно закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 грудня 1976 за великі успіхи, досягнуті у Всесоюзному соціалістичному змаганні, проявлену трудову доблесть у виконанні планів і соціалістичних зобов'язань по збільшенню виробництва і продажу державі сільськогосподарських продуктів в 1976 році Трохимчук Степану Максимовичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

З 1988 року - на пенсії. Жив у селі Стара Чортория Любарського району Житомирської області.

Помер 20 жовтня 2003 року. Депутат Верховної Ради Української РСР (1971-1979 роки). Був делегатом XXIII-XXIV з'їздів КПРС, ХХV з'їзду Компартії України, XVI з'їзду ВЦСПС, III з'їзду колгоспників. Неодноразово обирався депутатом сільської, районної та Житомирського обласного Рад народних депутатів. Обирався головою Ради ветеранів війни та праці села Стара Чортория. Нагороджений 3 орденами Леніна (у тому числі - 24 грудня 1976), орденом Жовтневої Революції, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня (6 квітня 1985), 2 орденами Червоної Зірки, орденом «Знак Пошани», українським орденом Богдана Хмельницького 2-го ступеня , медалями.