Любченко Любов Андріївна

Любченко Любов Андріївна

(18.06.1922–10.10.1989)

 Герой Соціалістичної Праці

(Указ Президії Верховної Ради СРСР від 5.04.1971)

Народилась 18 червня 1922 року у селі Яроповичі Андрушівського району Житомирської області у багатодітній родині.

20 червня 1941 року закінчила Яроповицьку середню школу. Трудову діяльність розпочала 3 жовтня цього ж року на оборонному заводі на Уралі в місті Магнітогорськ токарем. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 грудня 1941 року нагороджена орденом «Знак Пошани». Планові завдання перевиконувала утричі. З березня 1943 по серпень 1944 рр. – бригадир токарів.

Рекомендована до вступу у Московський ордена Трудового Червоного Прапора інститут сталі, але 1.09.1944 вступила до Житомирського сільськогосподарського інституту. 25 травня 1946 стала членом ВКП(б).

1.08.1948 року закінчила інститут за кваліфікацією «агроном», призначена агрономом колгоспу «Більшовик» села Стара Котельня Андрушівського району Житомирської області. З жовтня 1950 до жовтня 1989 року очолювала його.

Опираючись на довіру і підтримку членів правління, бригадирів, ланкових, рядових колгоспників, свій заводський і дворічний агрономічний досвід, глибокі інститутські знання домагалася зростання виробничих показників, зміцнення  трудової і технологічної дисципліни, підвищення оплати праці. За високі досягнення колгосп був занесений на обласну Дошку пошани, голова Л. А. Любченко удостоєна ордена Трудового Червоного Прапора, обрана депутатом Верховної Ради СРСР.

У колгоспі, який був значно укрупнений за рахунок суміжних господарств, створено розвинуту інфраструктуру, налагоджене чітке управління, досягнуто високого рівня механізації. За успіхи у підвищенні врожайності, збільшення виробництва і заготівель цукрових буряків Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 грудня 1965 р. голова колгоспу була нагороджена орденом Леніна.

Гідною оцінкою праці всіх трудівників  стало нагородження колгоспу в 1967 році орденом Леніна і присвоєння почесного звання «Господарство високої культури землеробства». Ордена Леніна  колгосп «Більшовик» став обласною школою передового досвіду. Представлявся на ВДНГ СРСР і ВДНГ УРСР. Л.А. Любченко Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 квітня 1971 року присвоєне почесне звання Героя Соціалістичної Праці, Указом Президії Верховної Ради УРСР від 16 червня 1972 у зв’язку
з 50-річчям від дня її народження – почесне звання «Заслужений працівник сільського господарства України».

За сумлінну працю нагороджена Почесною грамотою. Президії Верховною Ради УРСР.

Село Стара Котельня було включено в число 30 сіл української програми зразково-показових сільських населених пунктів. Побудовані добротні виробничі об’єкти, будинок культури, музей, школа, побутові майстерні, нова вулиця двоповерхових котеджів для трудівників села.
У 1977 р. з’явився перший в Україні сільський широкоекранний кінотеатр.

За ініціативою Л.А. Любченко газифіковані районний центр Андрушівка і район.

Л.А. Любченко обиралась депутатом Верховної Ради СРСР VI, VII, VIII, IX  скликань, членом Центрального Комітету КПУ, Житомирського обкому партії, членом бюро Андрушівського райкому партії, делегатом XXII, XXIII, XXIV, XXV, XXVI з’їздів КПРС, XXIV, XXV, XXVI з’їздів КПУ, III Всесоюзного з’їзду колгоспників.

Ніколи не переривала зв’язку з Alma-mater. Запрошувала науковців-консультантів, ділилась своїм практичним досвідом. Була наставником молоді.

Видатна виробнича, державна, громадська діяльність Л.А. Любченко висвітлена у безлічі газетних і журнальних статей, буклетах, листівках, книгах. Її виступи друкувались у центральній, республіканській, обласній пресі.

 Герой Соціалістичної Праці (1971), заслужений працівник сільського господарства України (1972). Голова колгоспу ордена Леніна «Більшовик» Андрушівського району Житомирської області (1950–1989), кавалер 2 орденів Леніна, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани». Нагороджена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, багатьма медалями, дипломами.

Дідківський Володимир Олександрович

Дідківський Володимир Олександрович

(7.11.1953)

Герой України

(Указ Президента України від 14.11.2002)

Народився 7 листопада 1953 року у селі Корнин Попільнянського району Житомирської області. Закінчивши професійно-технічне училище, розпочав свою трудову діяльність майстром на київському заводі «Більшовик». У 1975–1988 рр. працював інженером по трудомістких процесах у хмелерадгоспі «Попільнянський» села Жовтневе, у 1988–1992 – начальником цеху твариництвами.

У 1987 році закінчив зооінженерний факультет Української ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарської академії, за фахом – зооінженер.

У 1992 році обраний головою ПКП ім. Фрунзе села Єрчики Попільнянського району, яке у 2000 році реорганізовано у приватну аграрну фірму «Єрчики». З того часу - її директор.

У 2006 році закінчив аспірантуру Житомирського національного агроекологічного університету.

В інституті розведення і генетики сільськогосподарських тварин НААН України захистив дисертацію на здобуття наукового ступення кандидата сільськогосподарських наук «Селекційно-генетичні аспекти створення високопродуктивного молочного стада». Науковий керівник – завідувач кафедри розведення, генетики та біотехнологій Житомирського Національного агроекологічного університету, доктор сільськогосподарських наук, професор М.С. Пелехатий.

Господарство орендує 5345 га землі. Успішно вирощують зернові, за німецькою технологією – цукрові буряки, сою, ріпак, виготовляють корми і утримують племінну молочну та м’ясну худобу і свиней. Вирощується понад 14,3 тисячі тонн зернових, зокрема кукурудзи на зерно 7,7 тисяч тонн, близько 27 тисяч тонн цукрових буряків, 1369 тонн озимого ріпаку, 277 тонн сої; виробляється 4,4 тисячі тонн молока та реалізують на забій близько 277 тонн худоби всіх видів у живій масі.

Середня молочна продуктивність корів становить 6016 кг. Рентабельність молока у 2010 році складала 108,4 %. Тваринництво забезпечено високоякісними кормами потрібної структури в достатній кількості: якісним сінажем з багаторічних трав, якісне сіно зі злако-бобових. Перетравний протеїн постачає макуха з південних районів. Під кормові культури відводиться близько 39% посівних площ, з них під багаторічні трави – 30,5%, під кукурудзу на силос і зелений корм – 30,1%, однорічні трави – 36,7 та коренеплоди – 0,7%.

У власному комбікормовому цеху виготовляють комбікорми з мінерально-вітамінними добавками. Лактуючі і сухостійні корови отримують відповідну до фізіологічного стану норму.

Ведеться цілеспрямована селекційно-племінна робота. ПАФ „Єрчики” має статус племінного заводу  з розведення ВРХ української чорно-рябої молочної  та української червоно–рябої молочної порід й абердин – ангуської породи та племрепродуктора Поліської м’ясної породи.

З 1995 року стала завозиться племінна худоба чорно-рябої молочної  та української червоно–рябої молочної порід із господарств – репродукторів  Волинської, Житомирської, Чернівецької областей, використовували бугаїв-плідників планових порід на маточному поголів’ї місцевого походження та чистопородних чорно-рябих голштинських бугаїв. Цілеспрямований добір бугаїв та відбір тварин бажаного типу дозволив створити в господарстві високопродуктивне стадо. Громадське стадо налічує більше 500 корів.

Високі прибутки від інтенсивного виробництва в „Єрчиках” використовуються на будівництво виробничих приміщень, житла, закупівлю нової техніки, соціальні потреби працівників і пенсіонерів. 30 молодих сімей отримали нове житло. Побудовано 10 тваринницьких та інших підсобних приміщень, придбано 4 трактори, 5 комбайнів.

 Показовою є соціальна сфера агрофірми. Безкоштовно здійснюється харчування працівників господарства, 2 автобуси возять людей на роботу і додому. Найкращих працівників нагороджують легковими автомобілями.

Особливу увагу директор приділяє школі. Дітей із сусідних сіл Велика Чернявка та Яблунівка до школи  возить автобус агрофірми, а також спортсменів школи на змагання. Учні 5–9 класів харчуються виробленими агрофірмою екологічно чистими продуктами. Шкільна бібліотека передплачує необхідні періодичні видання, купується довідкова, науково- пізнавальна література. Школа має музичні центри, комп’ютери, принтер, ксерокс, телевізори. В кабінетах – гарні меблі. Школярі забезпечені відмінним спортінвентарем.

Агрофірма „Єрчики” та її директор В.О. Дідківський відомі далеко за межами України, неодноразово нагороджувались дипломами міжнародних виставок – ярмарків. Набутий досвід викладений у наукових працях директора.

В.О. Дідківський – депутат обласної ради трьох скликань, голова постійної комісії з питань АПК.

Указом Президента України від 14 листопада 2002 року Володимиру Олександровичу Дідківському, першому і досі єдиному на Житомирщині, за видатні заслуги перед Українською державою у розвитку аграрного комплексу, впровадження сучасних форм господарювання присвоєно почесне звання Героя України з врученням ордена Держави. Вибрано почесним членом Національної академії аграрних наук України.

ПАФ «Єрчики» є базовим господарством для підготовки аспірантів ЖНАЕУ.

Студенти ЖНАЕУ проходять виробничу практику в господарстві
В.О. Дідківського. Готують дипломні проекти часто на замовлення агрофірми.

Вчені університету надають науково-методичну допомогу.

 

 

 

 

 

Бойко Степан Григорович

Бойко Степан Григорович

(14.01.1924)

Герой Соціалістичної Праці

(Указ Президії Верховної Ради СРСР від 22.12.1977)

 

Народився 14 січня 1924 року у селі Козіївці Коростишівського району Житомирської області. Батько Григорій Федорович – бригадир з технічних культур, садівник плодорозсадника, воював на Першому Українському фронті.

У 1938 році закінчив семирічну школу, рік працював у місцевому колгоспі.

З 1939–1941 рр. навчався у Крошненському сільськогосподарському технікумі плодоовочівництва ( нині Житомирський агротехнічний коледж). Під час окупації – учасник комсомольсько-молодіжної підпільної організації. З листопада 1943 – на фронті. У складі 1 гвардійського кавалерійського корпусу генерала Баранова брав участь у боях за місто Житомир. Навідником мінометної обслуги воював на 3 Білоруському фронті: учасник операції „Багратіон”. Учасник боїв у Білорусії, Прибалтиці, воював на території Східної Прусії. Двічі  поранений. Демобілізований як інвалід війни. Після війни працював у Коростишівському райземвідділі інструктором-організатором та агрономом-плановиком. У 1948 році закінчив технікум і 25 років працював у Червоноармійському районі Житомирської області агрономом, головним агрономом, завідувачем райземвідділу, начальником райуправління сільського господарства й заготівель. Після вересневого
(1953 р.) Пленуму ЦК КПРС, коли районний апарат управління сільського господарства був переданий машинно-тракторним станціям, обраний секретарем райкому партії по зоні Улашанівської МТС, пізніше  призначений її директором.

З 1958 року – другий секретар Червоноармійського райкому партії.  З 1959 року – голова колгоспу ім. Леніна села Великий Луг. Свій досвід головування виклав у книзі „Голова колгоспу – практика високої проби”.
 – Житомир, 2007. – 103 с.

У 1966 році обраний першим секретарем Червоноармійського райкому партії. Район з економічно і соціально найбільш відсталого в області вийшов у число кращих. Урожайність зернових зросла з 8 до 22 центнерів з гектара, надій молока від корів – з 1150 до 2600 літрів. Зросло виробництво валової продукції.

План дев’ятої п’ятирічки з виробництва і продажу основних видів сільськогосподарської продукції район виконав за 4,5 роки. За підсумками Всесоюзного соціалістичного змагання у 1973 році району присуджено Всесоюзний Червоний Прапор.

З ініціативи С.Г. Бойка і голови райвиконкому П.П. Омельчака започаткувався нетрадиційний стиль партійної й організаторської роботи, який в області набув назви „Червоноармійська школа”, школа діловитості, поваги до людей праці, відмова від паперової показухи, приписок. У районі сформувався боєздатний колектив і надійний резерв кадрів.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29.03.1966 року С.Г. Бойко нагороджений орденом Леніна, ланкова-хмеляр Ф.М. Люшненко удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці, урядові нагороди отримали ще 10 колгоспників. Район став флагманом серед інших районів області. У 1976, 1977 рр. одержали небувалий урожай: 30 ц зернових, 325 ц цукрових буряків, 130 ц картоплі. Всі колгоспи і радгоспи  стали рентабельними. За керівництво районом С.Г. Бойко нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (18.04.1971) та другим орденом Леніна (8.10.1973).

У 1974–1983 рр. – перший секретар Ружинського райкому партіі. Цінував кожну робочу хвилину, постійно бував у трудових колективах – на фермах, тракторних бригадах, полях, на будовах, у школах. Доярок, трактористів, ланкових, бригадирів знав по імені і по батькові, вмів вислухати і допомогти кожній людині.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22.12. 1977 року йому присвоєне почесне звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна, Золотої медалі „Серп і Молот”, Грамоти Президії Верховної Ради СРСР. Разом з ним нагороджено 140 працівників району.

Обирався делегатом ХХ1V з’їзду КПУ та ХХV з’їзду КПРС, депутатом Верховної Ради Української РСР десятого скликання, неодноразово був депутатом обласної та районних рад депутатів трудящих, членом обкому КПУ.

У 1984–1988 рр. працював заступником начальника  агропромислового об’єднання „Укрхміль”, а у 1989–1994 рр. – в управлінні охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області, у 1996–2003 рр. на громадських засадах – заступником голови обласної ради Організації ветеранів України. З 1987 р. - член обкому КП України. Є заступником голови ради клубу „Золота Зірка”.

Рішенням сесії Ружинської селищної ради від 08.10.2004 року С.Г. Бойку видано диплом „Почесний громадянин смт Ружин” та рішенням Червоноармійської районної ради № 285 від 18.08.2009 року присвоєне звання „Почесний громадянин Червоноармійського району”.

С.Г. Бойко є автором 8 книг, в яких  висвітив свій досвід  роботи на відповідальних високих посадах, участь у Великій Вітчизняній війні. В цих мемуарах викладена історія країни, родини. Залишається активним дописувачем районних, обласних, республіканських газет.

Нагороди:

Бойові:

  • Орден Вітчизняної війни 1 ст.  Указ Президії Верховної Ради СРСР від 11.03.1985);
  • Орден Богдана Хмельницького і медаль „Захиснику Вітчизни” (Указ Президента України від 14.10.1999);

Медалі:

  • „За відвагу” (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 01.09.1944);
  • „За відвагу (Указ Президії Верховної Ради СРСР), знайдений працівниками військкомату;
  • „За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–19045 рр.” (Указ Президії Верховної Ради СРСР від  09.05.1945);
  • „За взяття Кенігсбергу” (від 09.06.1945);
  • „За визволення Білорусії” (від 25.02.2005 та від 03.06.2009);
  • Шість ювілейних медалей в ознаменування Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945рр.;
  • Чотири ювілейних медалі в ознаменування 30, 40, 50, 60-річчя  Збройних Сил СРСР;
  • Нагрудний знак „Партизан України 1941–1945 рр.”

 

Трудові нагороди:

  • Орден Леніна (Указ Президії Верховної Ради СРСР  від 29. 03.1966);
  • Орден Трудового Червоного Прапора (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 08.04.1971);
  • Орден Леніна (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 08.12.1973);
  • Присвоєне почесне звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена
  • Леніна, золотої медалі „Серп і Молот” , Грамоти Президії Верховної Ради СРСР (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 22.12.1977);

 

Медалі:

  • „За трудову доблесть” (Указ Президії Верховної  Ради СРСР від 15.09.1958);
  • „За доблесну працю в ознаменування 100-річчя від дня народження В.І. Леніна” (Указ Президії Верховної ради СРСР від 15.04.1970);
  • П’ять медалей ВДНГ СРСР  (2 срібні та 3 бронзові) ;
  • Медаль „Ветеран праці” (Постанова обласної ради народних депутатів від 09.11.1983);

Нагрудні знаки:

  • „Переможець соціалістичного змагання” ( 1973, 1974);
  • „Ударник ІХ п’ятирічки”.

 

С.Г. Бойко мешкає в місті Житомирі.

Сергій Іванович Климович

Сергій Іванович Климович

(1909-1946) 

Старший лейтенант Робітничо-селянської Червоної Армії, учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1943).

Сергій Климович народився 4 квітня 1909 року в селищі Шепетівка (нині - місто в Хмельницькій області України). У 1939 році він закінчив робітфак при Житомирському сільськогосподарському інституті, після чого працював спочатку бригадиром у колгоспі, потім у виконавчому комітеті Шепетівського райради депутатів трудящих. В 1936- [1939] ах проходив службу в Робітничо-селянської Червоної Армії. У серпні 1941 року Климович повторно був покликаний в армію. У 1942 році він закінчив Гомельское піхотне училище. З травня того ж року - на фронтах Великої Вітчизняної війни. До жовтня 1943 лейтенант Сергій Климович командував ротою 895-го стрілецького полку сто дев'яносто третьому стрілецької дивізії 65-ї армії Центрального фронту. Відзначився під час битви за Дніпро.

У ніч з 14 на 15 жовтня 1943 Климович у складі штурмової групи на підручних засобах переправився через Дніпро в районі селища Лоєв Лоєвського району Гомельської області Білоруської РСР і взяв активну участь у захопленні трьох траншей і висоти, звільненні села Крупейкі. У тому бою він отримав тяжке поранення.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 жовтня 1943 року за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм» лейтенант Сергій Климович був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка »за номером 1672.

Закінчив курси «Постріл». Після закінчення війни Климович був звільнений у запас. Повернувся в Шепетівку. Помер від наслідків отриманих поранень 14 січня 1946, похований у Шепетівці.

Був також нагороджений медаллю.

На честь Климовича встановлено обеліск і названа вулиця в Шепетівці.

Леонтій Петрович Глущенко

Леонтій Петрович Глущенко

(1914-1985)

Підполковник Радянської Армії, учасник боїв біля озера Хасан і річці Халхін-Гол, Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1943).

Леонтій Глущенко народився 30 жовтня 1914 на хуторі Смаківка (нині - Житомирський район Житомирської області України) в сім'ї селянина. Закінчив середню школу, потім в 1933 році - Київський будівельний робітфак, в 1935 році - перший курс Житомирського сільськогосподарського інституту. У листопаді 1936 Глущенко був призваний на службу в Робітничо-селянську Червону Армію. У 1937 році він закінчив Єйське військово-морське авіаційне училище. У 1938-1939 роках брав участь у боях біля озера Хасан і річці Халхін-Гол. У 1941 році Глущенко закінчив Другу Іванівську вищу школу штурманів ВВС. З червня 1941 року - на фронтах Великої Вітчизняної війни. Брав участь у боях на Південно-Західному, 1-му Українському, 1-му Білоруському, 1-м Прибалтійському фронтах.

До серпня 1943 гвардії капітан Леонтій Глущенко був заступником старшого штурмана 3-й гвардійської авіадивізії дальньої дії третього гвардійського авіакорпуса дальньої дії. До того часу він здійснив 216 бойових вильотів на бомбардування об'єктів у глибокому тилу противника, бомбив Берлін, Кенігсберг, Данциг, Будапешт, Інстербург, Тильзит.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 вересня 1943 року за «мужність і героїзм, проявлений в боях з німецькими загарбниками» гвардії капітан Леонтій Глущенко був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 1731.

Після закінчення війни Глущенко продовжував службу в Радянській Армії. У 1958 році в званні підполковника він був звільнений у запас. Проживав у Полтаві. Помер 25 листопада 1985, похований на Центральному кладовищі Полтави.

був нагороджений трьома орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, а також низкою медалей.

Янченко Зінаїда Борисівна

Янченко Зінаїда Борисівнадоктор економічних наук, Заслужений економіст України

 

Народилась 23 серпня 1959 року у с. Лутівка Радомишльського району. Здобула вищу економічну освіту в Житомирському сільськогосподарському інституті.

Пройшла шлях від швеї-мотористки до начальника управління. Понад двадцять років працювала на державній службі України. Багато років обіймала посаду начальника головного управління економіки Житомирської облдержадміністрації

Шуневич Михайло Анатолійович

Шуневич Михайло Анатолійович - комерційний директор ТОВ «АйсТім»

 

Народився 09 жовтня 1975 р. у м. Коростишеві Житомирської області. У 1994 рр. закінчив Коростишівське педагогічне училище ім. І.Я. Франка, у 2000 р. – Житомирський державний агроекологічний університет за спеціальністю «Інженер-механік».

У 2000 р. розпочав свою трудову діяльність механіком відділу експлуатації центру перевезення пошти. У 2001 р. перейшов на роботу в ТОВ “Айс тім”, де пройшов шлях від завідуючого складом до  комерційного директора. У 2009 р. закінчив Київський національний торгівельно-економічний університет та отримав кваліфікацію спеціаліста з економіки підприємства. У 2010 р. при підтримці програми «Українська ініціатива» пройшов навчання по програмі підвищення кваліфікації управлінських кадрів в Академії менеджменту ARGE Konsortium NBL в Німеччині.

 

Шпичак Олександр Михайлович

Шпичак Олександр Михайлович – доктор економічних наук, професор, академік НААН України, завідувач відділення ціноутворення, інфраструктури та розвитку наукових інновацій ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААНУ

 

Народився 21 квітня 1941 р. у смт. Узин Київської області. В 1963 р. закінчив з відзнакою Житомирський сільськогосподарський інститут і п'ять років працював старшим економістом, начальником планово-економічних відділів районних управлінь сільського господарства Рівненської області. У 1968-1971 рр. навчався в очній аспірантурі Українського НДІ економіки і організації сільського господарства (нині ННЦ "Інститут аграрної економіки" НААН України), в 1971 р. захистив кандидатську дисертацію. Працював в цьому ж інституті молодшим, старшим науковим співробітником, завідувачем сектора, відділу, відділення, заступником директора з наукової роботи. У 1991 р. захистив докторську дисертацію. У 1993 р. обраний член-кореспондентом УААН, в 1994 р. – присвоєно вчене звання професора. У 1996 р. обраний академіком секретарем Відділення аграрної економіки і земельних відносин УААН, членом Президії УААН і переведений на постійну роботу в УААН. У 1998 р. обраний Віце-президентом Національної асоціації бірж України. В 1999 р. обраний академіком Національної академії аграрних наук України. З 2005 р. працював директором НДІ економіки і менеджменту АПВ Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Керував і безпосередньо брав участь в дослідженнях понад 25 державних наукових тематик, програм в підпрограм. З проблем аграрної економіки опублікував понад 400 наукових праць. Під його науковим керівництвом підготовлені та захистили дисертації 6 докторів і 34 кандидати економічних наук, в даний час навчаються 7 аспірантів та 2 докторанти.

З вересня 2011 р. Шпичак О.М. очолює відділення ціноутворення, інфраструктури та розвитку наукових інновацій ННЦ "Інститут аграрної економіки" НААНУ.

Заслужений діяч науки і техніки України (1997 р.). Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2001 р.), трудовою відзнакою Мінагрополітики України «Знак пошани» (2006 р.), Почесною грамотою Мінагрополітики України (2006 р.) та Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2011 р.).

Чигир Михайло Андрійович

Чигир Михайло Андрійович – депутат Житомирської обласної ради

Народився 5 липня 1947 року в с. Білилівка Ружинського району Житомирської області. У 1970 р. закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «Агрономія», має кваліфікацію «Вчений агроном».

З лютого по квітень 1970 р. працював агрономом колгоспу «Нове життя» Попільнянського району; з травня 1970 по травень 1971 р. проходив строкову службу в лавах Радянської армії. У 1971-1972 рр. – головний агроном колгоспу ім. Кірова Попільнянського району. З 1972 р. працював на різних посадах в комсомольських органах: інструктором обкому комсомолу, першим секретарем Попільнянського райкому комсомолу, другим, а з 1975 р. – першим секретарем Житомирського обкому комсомолу. З серпня 1980 по липень 1982 р. – голова виконкому Черняхівської районної ради; з липня 1982 р. по 1983 р. – голова виконкому Ружинської районної ради; з 1983 р. по 1990 р. – перший секретар Ружинського райкому партії; у 1990-1991 рр. – другий секретар Житомирського обкому компартії України. З вересня 1991 р. очолював Житомирське об’єднання «Сортнасіннєовоч». В травні 2007 р. обраний заступником голови обласної ради. У вересні 2010 р. призначений заступником директора ТОВ «Житомирнасіння». У 2010-2014 роках – заступник голови Житомирської обласної ради.

Член Національного Олімпійського Комітету України. Заслужений працівник сільського господарства України. Нагороджений орденом «Знак пошани», Почесною грамотою Верховної Ради України.

Чак Калистрат Сергеевич

Чак Калістрат Сергійович народився 4 травня 1945 року в с. Самійличі. Початкову освіту здобув у рідному селі. Після семи класів навчався в Горохівському сільськогосподарському технікумі. Після закінчення навчання був направлений в місто Семенівка на посаду фінансиста-ревізора районного управління сільського господарства. Згодом був покликаний в армію. Служив з 1965 по 1968 рік у Прикарпатському військовому окрузі.

У 1978 році закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут. З 1968 по 1973 роки працював головним економістом колгоспу «Прогрес» с. Видраниця Ратнівського району. У 1969 році одружився. З 1973 по 1978 роки працював заступником голови колгоспу ім. Леніна, що в с. Тур, одночасно - секретарем парткому. З 1978 по 1982 рік обіймав посаду начальника планово-економічного відділу управління сільського господарства виконкому Ратнівського районного Ради народних депутатів. З 1982 по 1984 рік - інспектор Ратнівського районного комітету народного контролю. З 1984 року по 2005 рік (до виходу на заслужений відпочинок) обіймав посаду головного державного інспектора з закупівлях і якості сільськогосподарської продукції Волинської ОДА по Ратнівському районі.

У 1985 році нагороджений Почесною грамотою Міністерства заготовок СРСР. Нагороджений двома ювілейними медалями і медаллю «Ветеран праці». Неодноразово був відзначений Почесними Грамотами обласної та районної ради.

Працював позаштатним кореспондентом районної газети «Ратнівщині». До 60-річчя газети «Ратнівщині» нагороджений похвальною грамотою як кращий громадський кореспондент.

15 червня 2014 року в примі­щенні Будинку культури села Самій­личі відбу­лася презентація книги Каліс­трата Сергійовича Чака «Самій­личівська зем­ля».

Тимошенко Микола Михайлович

Тимошенко Микола Михайлович – політик, громадський діяч, депутат Житомирської обласної ради, директор Житомирського агротехнічного коледжу

 

Народився 27 квітня 1958 року в багатодітній сім'ї на Житомирщині. У 1976 році вступив до Житомирського сільськогосподарського інституту, по закінченню якого отримав спеціальність вченого-агронома.

У 1999 році закінчив Державну агроекологічну академію за фахом економіст-бухгалтер. Працював на Житомирщині головним агрономом колгоспу-мільйонера імені Тельмана в селі Піщаниця та першим секретарем Овруцького райкому комсомолу. У 1984-1986 роках Голова правління колгоспу-мільйонера "Україна" на Житомирщині.

В листопаді 1986 року обраний першим секретарем Житомирського обкому комсомолу. Потім півтора десятка років очолював найбільші в Україні навчальні заклади по підготовці фахівців для сільського господарства ПТУ 15 та Житомирський агротехнічний коледж.

Народний депутат України шостого скликання. Голова підкомітету з питань реформування агропромислового комплексу, розвитку науки та освіти Комітету Верховної ради України з питань аграрної політики та земельних відносин. Член міжпарламентської комісії зі співпраці Верховної Ради України та Національних Зборів Республіки Білорусь. Член Виконавчого комітету національної групи в Міжпарламентському Союзі.

З  липня 2008 року квітень 2010 року очолював Державний комітет лісового господарства України. Під його керівництвом, вперше за роки незалежної України в 2009 році було посаджено 100 тис. га лісу.

У 2010-2012 роках – начальник Житомирської митниці.

Перший секретар Житомирського обкому Комуністичної партії України. Державний службовець 1 рангу. 

Заслужений працівник освіти України кандидат економічних наук, доцент кафедри менеджменту організацій Житомирського агроекологічного університету.

Відзначений вищими нагородами Української Православної церкви, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України.

Семенюк-Самсоненко Валентина Петрівна

Семенюк-Самсоненко Валентина Петрівна – політик, громадський діяч
(04.06.1957-27.08.2014)

 

Народилася у 1957 р. в с. Заріччя Ружинського району Житомирської області. У 1982 р. закінчила Житомирський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «Економіст-організатор сільськогосподарського виробництва», у 1999 р. – Харківську національну юридичну академію за спеціальністю юрист.

З 1999 р. – академік Української технологічної академії за спеціальністю «Економіка і організація переробки сільськогосподарської продукції. До обрання народним депутатом України у 1994 р. працювала завідувачем соціально-економічним відділом Ружинської райдержадміністрації, секретарем районного комітету КПУ, головним економістом райплану, старшим бухгалтером Централізованої бухгалтерії управління сільського господарства Житомирської області.

Народний депутат Верховної Ради чотирьох скликань. З 2005 по 2009 р. на державній службі, керівник Фонду державного майна України. Заслужений економіст України.

 

 

Савчук Іван Миколайович

Савчук Іван Миколайович – доктор сільськогосподарських наук, заступник директора з наукової роботи Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України

 

Народився 26 липня 1959 року в с. Листвин Овруцького району Житомирської області. У 1982 році закінчив з відзнакою Житомирський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «Зоотехнія».

З 1983 року працює в Інституті сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України. Є співавтором поліського типу української чорно-рябої молочної породи.

Запровадив у виробництво систему згодовування тваринам природних мінералів-сорбентів у зоні радіоактивного забруднення, що значно підвищують продуктивність тварин (на 1,4-34,7%) і сприяють зниженню нагромадження радіоцезію у продукції тваринництва на 3,1-78,3%. Ним удосконалено способи отримання екологічно чистої продукції тваринництва в зоні аварії на ЧАЕС шляхом оптимізації вуглеводного, протеїнового і мінерального живлення великої рогатої худоби, що дозволяє знизити в молоці та яловичині питому активність 137Cs на 4,7-38,6%, концентрацію Pb  і Cd в 1,2-3,8 рази. Автор близько 120 наукових праць.

Рудченко Микола Миколайович

 

Рудченко Микола Миколайович – політик, громадський діяч

 

Народився 11 жовтня 1951 р. в смт. Чоповичі Малинського району Житомирської області в сім’ї колгоспників. У 1988 році закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут за спеціальністю „Агрономія”. Кваліфікація – “Вчений агроном”.

1967-1969 рр. – столяр Чоповицької меблевої фабрики. 1969-1971 рр. – строкова служба в Радянській Армії. 1971-1972 рр. – столяр Чоповицької меблевої фабрики. 1972-1974 рр. – учень Івано-Франківського сільськогосподарського технікуму.

1975-1978 рр. – голова робітничого комітету радгоспу „Чоповицький”. 1978-1983 рр. – керуючий відділком радгоспу „Чоповицький”. 1983-1992 рр. – голова правління колгоспу імені Калініна Малинського району.

1992-1994 рр. – представник Президента України в Малинському районі. 1994-1998 рр. – депутат Верховної Ради України. 1998-2001 рр. – перший заступник голови Житомирської облдержадміністрації. 2001-2004 рр. – голова Житомирської облдержадміністрації.

З серпня 2005 р. – голова Житомирської обласної організації Народної Партії. Депутат Житомирської обласної ради IV-V скликань. Народний депутат України VI скликання, Член Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя.

Нагороджений орденом „Знак Пошани”, „За заслуги” ІІІ ступеня. Заслужений працівник сільського господарства України.

Рижук Сергій Миколайович

Рижук Сергій Миколайович – голова Житомирської обласної державної адміністрації (9 березня 2010 — 2 березня 2014)

 

Народився 20 січня 1950 року в смт. Чуднів Житомирської області. У 1975 рік закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут, спеціальність: економіст-організатор.

З 1976 року – економіст колгоспу ім. Островського Чуднівського району Житомирської обл. 1968 по 1970 рік – служба у лавах Радянської Армії. З 1976 по 1979 рік – інструктор Житомирського обкому Компартії України. З 1979 по 1983 рік – другий та перший секретар Житомирського обкому ЛКСМ України. З 1983 по 1986 рік – перший секретар Ємільчинського райкому КПУ. З 1986 по 1987 рік – інспектор ЦК КПУ. З 1987 по 1991 рік – перший заступник завідуючого сільськогосподарським відділом ЦК КПУ. З 1991 по 1992 рік – заступник начальника управління Міністерства сільського господарства України. З 1992 по 1996 рік – директор асоціації агропромислових формувань «Украгроформ». З 1996 по 1997 рік – помічник Президента України.

З 1997 по 2000 рік – заступник Міністра агропромислового комплексу України. З 2001 по 2002 рік – Державний секретар Міністерства аграрної політики України, з 2002 по 2004 рік – Міністр аграрної політики України. З 2004 по 2005 рік – голова Житомирської облдержадміністрації. З 2005 по 2006 рік – заступник директора наукової бібліотеки Української академії аграрних наук.

25.05.2006 – 23.11.2007 – народний депутат України (5 скликання). З 23.11.2007 – народний депутат України (6 скликання). З 2006 року – голова асоціації «Украгроліс».

Доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент Національної академії аграрних наук України. Заслужений працівник сільського господарства України. Нагороджений орденами «За заслуги» III та II ступенів, відзнакою Міністерства аграрної політики України «Знак пошани». Член Партії Регіонів.

Новини

Усі новини

Житомирський національний агроекологічний університет


Онлайн-опитування “Реформування освіти зсередини: точка зору представників освітянського середовища”

Анкета для учителів, адміністрації закладів середньої освіти

Анкета для науково-педагогічних працівників, адміністрації закладів вищої освіти

Детальніше...


Анкети моніторингового дослідження студентів

opityv 1

Освітній портал ЖНАЕУ


Корисні посилання